ВГОРУ

Згасле кохання

– Пам’ятаєш, бабо, як колись,
Тільки сонце зранку блись,
Ти усміхнена встаєш,
Тихо в кухню собі йдеш.
Підійдеш та поцілуєш,
Та сніданком почастуєш,
Ну, а зараз мов здуріла,
Зовсім, бабо зледащіла.
Бурчиш ходиш та сичиш,
Майже до обіду спиш,
Де сніданок, поцілунки,
Чи збирати уже клунки.
– Що ти, діду, схаменися,
Та на себе подивися,
Став горбатий та старий,
Сичиш, мовби лихий змій.

Як сніданком пригощала,
І шалено цілувала,
То була на те причина,
На всі п’ять ти був мужчина.
А тепер сопеш, як міх,
Розбирає лише сміх,
Не такі ще ті літа,
Ще в душі я молода.
Йди вже лазню натопила,
А вода велика сила,
Йди швиденько кістки пар,
Та води лини на жар.
Я зайду в туман, як пава,
Буде нам обом забава,
Крекче дід та злазить з печі,
Час попаритись до речі.
– Може, бабо, все це й так,
Я забув кохання смак,
Якщо вийде щось у нас,
Буде, бабо, геть атас.
І ти швидко не дрімай,
Я чекаю пам’ятай,
Візьми пиво та рибину,
Я помию тобі спину.
Оцініть цей запис

Залишіть коментар

Ваш email ніколи не буде опубліковано.

Ви можете викоистати HTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>